Поняття «технології» навчання - Інноваційні технології...

У сучасній освіті існує певний парадокс: невідповідність між стратегічною метою освіти (а саме всебічний розвиток особистості дитини), закладеною в нормативних документах, і реальною діяльністю загальноосвітнього навчального закладу (надання умов певної суми знань, вироблення вмінь, набуття навичок, контроль та оцінювання цих знань і вмінь).

Розв’язати цей парадокс покликані інноваційні освітні технології, виникнення й розвиток яких зумовлені ступенем розвитку суспільства й науки. Ще Ян Амос Коменський намагався знайти такий загальний порядок навчання, при якому воно здійснювалося б за єдиними законами людської природи і вимагало б тільки «вмілого розподілу часу, предметів і методів».

Головною причиною модернізації освіти стало те, що вимоги суспільства до якості підготовки учнів зростають, а навчання залишається усередненим. За таких умов активний пошук інструментів побудови ефективного навчального процесу для масового навчання, які б гарантовано забезпечували успіх у руках звичайного педагога є актуальною потребою часу. Потрібно знайти такі дидактичні засоби, які б змогли перетворити навчання на свого роду технологічний процес із гарантованим результатом.

У наш час у педагогіці широкого використання набули терміни: «освітня технологія», «педагогічна технологія», «технологія навчання», проте єдиного тлумачення цих понять немає. Поняття «технології» ввійшло в повсякденний педагогічний лексикон з початку 1990-х рр. Воно ввійшло в мову соціальних наук і практик, у тому числі і педагогічну, з наук і практик науково-технічних, виробничих. Такий перенос став можливим у рамках представлення про педагогічний процес (будь-якому іншому соціальному процесі) як штучно створеній керованій системі. З іншого боку, поняття технології в педагогіці стало вживатися в зв'язку зі зростаючою роллю інформаційних технологій у процесі утворення. Це редукувало визначення педагогічних технологій до застосування технічних засобів у педагогічному процесі.

Якщо звертатися до джерел поняття «технологія», то ми повинні зафіксувати, що воно походить із двох грецьких слів: tehne – мистецтво, майстерність і logos – слово, навчання. Таким чином, технологію можна визначити як усвідомлене практичне мистецтво, усвідомлену майстерність. Технологія вказує на конкретні способи і засоби здійснення професійної діяльності, з іншої сторони на результати. Ступінь досягнення за допомогою зазначених засобів і дій характеризує майстерність педагога.

Отже, технологія – це форма реалізації людського інтелекту, сфокусованого на розв’язанні суттєвих проблем буття. У словниках іншомовних слів: технологія – «сукупність знань про способи й засоби здійснення виробничих процесів».

За допомогою технології інтелектуальна інформація перекладається на мову практичних рішень. Тобто технологія – це способи діяльності й те, як особистість задіяна в цій технології.

У документах ЮНЕСКО технологія навчання розглядається як системний метод створення, застосування й визначення всього процесу викладання й засвоєння знань з урахуванням технічних і людських ресурсів та їх взаємодій, що мають своїм завданням оптимізацію форм освіти.

Поняття «технологія» у педагогіці може вживатися в чотирьох значеннєвих аспектах:

а) педагогічна технологія, яка містить у собі всі засоби педагогічної взаємодії;

б) технології навчання – система методів, прийомів і дій вчителя й учнів у процесі навчання;

в) технології виховання – система методів, прийомів і дій вихователя і вихованців у спільній діяльності, у зміст якої включене освоєння норм, цінностей, відносин;

г) навчальні технології – інформаційні технології, які можна використовувати для організації процесу навчання.

Усі інноваційні технології в освіті покликані зробити навчальний процес повністю керованим, тому доцільно виділити загальні правила й принципи технологій навчання:

ü  принцип педагогічної доцільності, що сформулював ще

А. С. Макаренко: жодна дія педагога не повинна бути осторонь від запланованих цілей;

ü взаємозв’язок викладання й навчання. К. Д. Ушинський головною задачею вчителя вважав перетворення діяльності учня на його самостійну діяльність;

ü  необхідність тематичного планування (яке включає стислу характеристику кінцевих результатів);

ü організація контролю на кожному етапі навчальної діяльності учнів;

ü стимулювання творчої діяльності учнів, орієнтація на учня не тільки знаючого, а й умію чого;

ü різноманітність форм і методів навчання, недопущення універсалізації певних засобів і форм.

У цілому за великої кількості визначень понять «технології навчання», «педагогічна технологія» їх функціонування можна описати такимиважливими принципами (голланд. психолог Кларк Ван Парререн):

Принцип 1: викликати в учнів стійку мотивацію до навчання (це може базуватися на особистому досвіді учнів).

Принцип 2: навчати діалогічно, тобто в співпраці з учнями.

Принцип 3:  навчати діагностично (постійне спостереження за навчанням, корекція, стимулювання).

Принцип 4: варіативність структури навчання.

Принцип 5: навчати у відповідному темпі, використовувати оптимальні засоби й способи.

Принцип 6: навчати й допомагати учням на рівні їх фактичних здібностей, а не на рівні зовнішніх характеристик відповідей учнів при виконанні навчальних задач.

Принцип 7: здатність учнів до рефлексії та оцінювання свого прогресу.

Принцип 8: забезпечення учнів такими наборами завдань для самостійної роботи, що допомагають уникнути «ригідності» дій, мислення.

Принцип 9: стимулювання ініціативи й творчості учнів.

Принцип 10: створення таких умов у класі, що сприятимуть формуванню соціально інтегрованої особистості учня.

Наприкінці 90-х років XX століття в педагогічній літературі з’явився новий термін — «інноваційна технологія». Термін «інновація» означає внесення в навчальний процес нового (факти, методи, прийоми), що покращує діючу систему освіти.

Інноваційна освітня технологія – сукупність форм, методів і засобів навчання, виховання та управління, об'єднаних єдиною метою; добір операційних дій педагога з учнем, у результаті яких суттєво покращується мотивація учнів до навчального процесу.

Інноваційні технології навчання

1. Технологія особистісно зорієнтованого навчання

2. Технологія проблемного навчання

3. Технологія розвивального навчання

4. Ігрові технології навчання

5. Технологія розвитку критичного мислення

6. Технологія інтерактивного навчання

7. Інформаційні технології

8. Проектна технологія

1. Технологія особистісно зорієнтованого навчання

Однією з інноваційних технологій загально-педагогічного характеру, які впроваджуються в сучасних школах є технологія особистісно зорієнтованого навчання.  Особистісно зорієнтоване навчання – організація процесу навчання, в основі якої лежить визнання індивідуальності, самобутності, самоцінності кожної людини, що вимагає забезпечення розвитку і саморозвитку особистості учня виходячи із виявлення його індивідуального, неповторного, суб’єктивного досвіду, здібностей, інтересів, ціннісних орієнтацій, можливостей реалізувати себе в пізнанні, навчальній діяльності, поведінці.  Мета  технології полягає в тому, щоб:

визначити життєвий досвід кожного учня, рівень інтелекту, пізнавальні здібності, інтереси, якісні характеристики, які спочатку треба розкрити, а потім розвинути в навчальному процесі;

формувати позитивну мотивацію учнів до пізнавальної діяльності, потребу в самопізнанні, самореалізації та самовдосконаленні школярів у межах соціокультурних та моральних цінностей нації;

озброїти учнів механізмами адаптації, саморегуляції, самозахисту, самовиконання, необхідним для становлення самобутньої сучасної людини, здатної вести конструктивний діалог з іншими людьми, природою, культурою та цивілізацією в цілому.

2. Технологія проблемного навчання

В основі технології проблемного навчання, створення вчителем самостійної пошукової діяльності школярів із розв’язання навчальних проблем, у ході якої формуються нові знання, уміння, навички та розвиваються здібності дитини, активність, зацікавленість, ерудиція, творче мислення та інші особисто значущі якості.

Проблемна ситуація – це ситуація, яка виникає внаслідок такої організації вчителем взаємодії учня з об’єктом пізнання, яка допомагає виявити пізнавальне протиріччя. Проблемна ситуація характеризується інтелектуальним утрудненням і потребою розв’язувати його. Сутність пізнавального протиріччя міститься у неможливості за допомогою тих знань і способів діяльності, якими володіють школярі, вирішити протиріччя, що виникли.

Створювати проблемні ситуації на уроках  можна різними способами:

зіткнення школяра з явищами, фактами, які вимагають теоретичного пояснення;

спонукання учнів до аналізу зовнішніх суперечливих фактів, явищ, висловлювань;

спонукання школярів до вибору із суперечливих фактів, висловлювань тих, які вважають точними, і обґрунтування свого вибору;

спонукання до самостійного порівняння, зіставлення фактів, явищ, дій;

спонукання до висування гіпотез, формулювання висновків та їх перевірки.

Проблемні ситуації виникають:

* за умови, що учні не знають способу розв’язання задачі, не можуть відповісти на поставлене питання, пояснити певний факт тощо;

*за необхідності використання раніше засвоєних теоретичних знань на практиці;

*унаслідок протиріччя між теоретичною можливістю розв’язання задачі та практичною неможливістю застосування саме цього способу;

*унаслідок протиріччя між практично досягнутим результатом і відсутністю в учнів знань для теоретичного обгрунтування.

За дослідженнями психологів, повний цикл розумової діяльності з розв’язання проблеми включає такі етапи:

*виникнення проблемної ситуації;

*усвідомлення сутності утруднення;

*пошук способів розв’язання проблеми шляхом здогадки або висунення гіпотез;

*обгрунтування й доведення гіпотези;

*перевірка правильності розв’язання проблеми;

*загальний висновок.

На практиці використовується кілька типів проблемних уроків:

* уроки з окремими проблемними питаннями;

*уроки, весь хід яких присвячений розв’язанню великої загальної проблеми;

*урок — проблемна лекція;

* уроки-диспути;

* уроки-семінари та ін.

Технологія проблемного навчання включає такі етапи діяльності:

*створення проблемних ситуацій;

*збирання й аналіз даних, необхідних для розв’язання проблеми, *актуалізація життєвого досвіду;

*визначення причинно-наслідкових зв’язків, формулювання гіпотез;

*формулювання висновків.

3. Технологія розвивального навчання

Технологія розвивального навчання – це активно-діяльнісний спосіб навчання, під час якого враховуються та використовуються природні закономірності індивідуального розвитку дитини, що зумовлюють розвиток знань, умінь, навичок і способів розумових дій, скерованих механізмів особистості, емоційно-ціннісної та діяльнісно-практичної сфер. Ця технологія ставить на меті загальний розвиток учня, його інтелектуальних можливостей, почуттів, уміння вчитися та спілкуватися, формування творчої особистості.

Сучасна система навчання вимагає від учителя нових підходів до охоплення великого обсягу інформації. Неможливо одній людині знати все, навіть у вузькій сфері знання. Учні ж повинні мати зовсім інші навички: думати, розуміти суть речей, осмислювати ідей та концепції і вже на основі цього вміти шукати потрібну інформацію, аналізувати її та застосовувати в конкретних умовах, формулювати й відстоювати свою думку.